| 20 жовтня 2020 |
| Династії авіадиспетчерів. Кривошеєва, Колесніченко, Бардега |
Авіадиспетчер – унікальна професія, однаковою мірою складна й цікава. За прикладом батьків, які успішно працюють за цим фахом і не уявляють свого життя без улюбленої роботи, їхні діти теж часто виявляють бажання стати авіадиспетчерами. Проте необхідні здібності до цієї професії має далеко не кожна людина, навіть із-поміж тих, які отримали відповідну освіту у спеціалізованому навчальному закладі. Власник диплома – ще не авіадиспетчер. Від закінчення навчання до отримання свідоцтва диспетчера управління повітряним рухом – складні етапи професійних відборів в Украерорусі за допомогою європейських тестів, тренажерна підготовка та стажування на робочому місці, успішні результати яких дозволять отримати допуск до роботи, спершу – з інструктором, а згодом – самостійно. Тож специфіка цієї професії, висока відповідальність і відсутність права на помилку не залишає місця для припущень, що батьківської протекції може бути достатньо, аби влаштувати на роботу чиїхось дітей.
 Історія друга: син, мама і її племінник – Ігор КОЛЕСНІЧЕНКО, Надія КРИВОШЕЄНКО та Денис БАРДЕГА, авіадиспетчери з Одеського регіонального структурного підрозділу Украероруху.
Ігор КОЛЕСНІЧЕНКО, керівник польотів Одеського районного диспетчерського центру. (на фото – праворуч)
Працює авіадиспетчером 18 років, із них 6 – на посаді керівника польотів. Любов до авіації має з дитинства, бо малим часто бував в аеропорту на аеродромній диспетчерській вишці та в диспетчерському залі, куди його приводила мама – авіадиспетчерка. Бачив на власні очі, як вона працює, і розумів, що це за професія.
Над обранням професії роздумував, мав різні варіанти, але подорослішавши, зрозумів, що саме професія авіадиспетчера – це його. Добре усвідомлював усю важкість та відповідальність професії, проте це його не зупинило. Мама дуже зраділа такому вибору сина, бо дуже хотіла, щоб він продовжив родинну династію. Навчався у льотній академії в Кропивницькому. Мати й син працювали паралельно близько 5 років.
«Всі знали, що ми родина. Спільна робота приносила задоволення. Мама пишалася і пишається досі, що я підтримав сімейну традицію і обрав професію авіадиспетчера» – з усмішкою згадує Ігор.
Каже, в роботі авіадиспетчера буває багато складних та непередбачуваних ситуацій, тому важливим є професійний відбір і постійні курси підвищення кваліфікації. «Ще на перших етапах стажування стає зрозумілим, чи здатна людина бути авіадиспетчером, чи зможе вона справитися з тим стресом, який її очікує в роботі», – зауважує Ігор.
За словами пана Ігоря, авіадиспетчер, перш за все, повинен бути стресостійким і обов’язково вміти працювати в команді. «Важливо розуміти, що твій сусід по суміжному сектору робить у цей момент. Також для професії важливе знання англійської мови, авіаційних процедур, що постійно змінюються, потрібно бути здатним до навчання та адаптації до нового», – зауважує Ігор і додає: «Я йду на работу з радістю, чекаю на той день, коли моя зміна заступає на роботу. Якщо людина зайняла свою нішу і працює із задоволенням, то вона виконує свої функції та обов’язки на сто відсотків!»
Пан Колесніченко щиро закоханий у свою роботу і був би радий, аби їх з мамою сімейна династія авіадиспетчерів продовжилася. Його син спочатку хотів бути пілотом, зараз це бажання трохи вщухло, але до остаточного рішення з вибору професії ще багато часу.
Надія КРИВОШЕЄНКО, працювала диспетчером управління повітряним рухом аеродромної диспетчерської вишки Украероруху в Міжнародному аеропорту «Одеса».
Загальний стаж в авіації – 47 років, бо працювати почала у 18. Спершу в «Аерофлоті» бортпровідницею, потім у службі руху Одеського об’єднаного авіазагону. Зацікавилась професією авіадиспетчера і без вагань пішла на річні курси в Києві, де готували диспетчерів управління повітряним рухом – у ті часи була гостра потреба у фахівцях. На курсах була не єдиною жінкою, хоча чоловіки становили все ж переважну більшість. Почала працювати авіадиспетчером у 1982 році. Згодом закінчила Ризьке льотне училище. Спершу було важко увійти в роботу, та ніколи не жалкувала, що вирішила спробувати себе в цій професії. Полюбила її за унікальність і добре усвідомлювала, що відповідає за життя людей.
Дуже раділа, що спершу її син Ігор теж став авіадиспетчером, а потім – і рідний племінник Денис. Їх обох не раз брала з собою на роботу у зміни, коли малих не було з ким залишити. Вони бачили, як працюють авіадиспетчери і проявляли інтерес до цієї роботи.
Пані Надія каже, що неймовірно пишалась ними обома! Із сином кілька років працювали паралельно, на різних об’єкта. Вона – на аеродромній диспетчерській вишці, Ігор – у районному диспетчерському центрі. Потім перейшла на посаду інженера з планування потоків повітряного руху. Два роки тому вийшла на пенсію – каже, відчула, що прийшов час. Займається родинними і дачними справами, любить прогулянки вздовж моря.
Денис БАРДЕГА, диспетчер управління повітряним рухом Одеського районного диспетчерського центру.
Працює авіадиспетчером понад 10 років. Свою любов до авіації йому передав батько, який був авіаційним інженером, і ще змалку Денис знав, що хоче працювати саме в цій сфері. Проте не міг визначитися з професією. Про роботу авіадиспетчера йому розповіла мамина сестра, тітка Надія, і це його всерйоз зацікавило.
«Я усвідомлював, що це дуже відповідальна робота, та це мене не лякало, бо звик серйозно ставитись до всього, чим займаюсь. Ціную цю професію за можливість миттєво бачити результати своєї роботи, бути на землі, та водночас – максимально наближеним до неба. Авіадиспетчери працюють за зручним графіком і мають можливість відновлювати сили.
Я буду радий, якщо мої діти захочуть стати авіадиспетчерами, підтримуватиму їх вибір та сприятиму їх становленню у професії», – упевнений Денис. |
| Джерело: Украерорух |
|
